Війна — це найглибша рана в серці народу. Це не лише зруйновані міста та села, це обірвані життя, осиротілі родини, і пустка там, де колись лунав сміх. Це біль, що пронизує кожну українську душу, залишаючи шрами, які ніколи повністю не загояться.

Вже три роки, як кожен ранок починається з перевірки новин і дзвінків рідним. Три роки, як українці навчилися жити в новій реальності, де повітряні тривоги стали буденністю, а підвали — другою домівкою. Але навіть у цій темряві ми знаходимо світло — у єдності, у взаємодопомозі, у незламній вірі в перемогу!

Росія розраховувала на блискавичну перемогу, готувала паради на наших вулицях. Натомість, отримала палаючі колони своєї техніки та тисячі загиблих загарбників. Замість української капітуляції — побачила силу народу, який підвівся як один на захист своєї землі.

24 лютого — дата, що розділила наше життя на “до” і “після”. Але це також дата, яка показала світові справжню силу українського духу. Кожен день цих трьох років — це історія незламності, мужності та віри. Це історія людей, які захищають свою землю, своїх близьких, своє право на свободу.

Ми вклоняємося пам’яті всіх, хто віддав життя за Україну. Їхній подвиг житиме вічно в наших серцях. Ми безмежно вдячні кожному воїну, який зараз боронить нашу землю, кожному волонтеру, кожному медику, кожному, хто наближає нашу перемогу!

Ця війна триває вже не три роки, а декілька століть — від перших спроб знищити нашу ідентичність до сьогоднішніх ракетних ударів. Але ми вистояли. Ми боремося. І ми обов’язково переможемо. Бо Україна — це незламність. Це сила, яку неможливо подолати! Це народ, який ніколи не стане на коліна!

Слава Україні! Героям Слава!